Викладач Кувичинська С.П. Предмет Медична біологія група. Група 2 – Б л/с. Дата 28.04.22 р. Практичне заняття Тема: Медичне значення класу саркодових та джгутикових

 

Викладач	Кувичинська С.П.
Предмет, Група	Медична біологія група 2 – Б л/с
Практичне заняття Тема:	Медичне значення класу саркодових та джгутикових
Дата	28.04.22 р.

Опорний конспект

Тип Саркоджгутикові (Sarcomastigophora) включає Клас Саркодові (Sarcodina) та клас Тваринні джгутикові (Zoomastigophora).

Клас Саркодові (Sarcodina).

Саркодові – найбільш просто організований клас типу Найпростіші. Вони здатні утворювати вирости, псевдоподії (несправжні ніжки), за несприятливих умов утворюють цисти.

До цього класу входить понад 10000 видів. В організмі людини може паразитувати дизентерійна амеба, а також трапляються непатогенні амеби (ротова, кишкова та ін.)

Амеба дизентерійна (Еntаmoeba histolitica) — збудник амебіазу

Паразит відкритий петербурзьким ученим Ф. О. Лешем у 1875 р. Належать до родини Епtатoеbidае, класу Sarcodina. У людини зустрічається дві форми амеб: вегетативна (рухомі трофозоїти) і цисти.

Епідеміологія захворювання. Амебіаз – антропоноз. Механізм передачі інвазії фекально-оральний. Основне джерело зараження – людина, з фекаліями якої виділяються цисти амеб. Найбільшу загрозу для оточуючих складають цистоносії, потім реконвалісценти гострого кишкового амебіазу і хворі на хронічний рецидивуючий амебіаз на стадії ремісії. Виділення цист інвазованими особами може тривати роками. За добу з випорожненнями цистоносія у навколишнє середовище надходить до 300 млн. цист.

Зараження відбувається при проковтуванні цист Еntamoeba histolytica з овочами, фруктами, з питною водою, забрудненими фекаліями хворого на амебіаз або цистоносія. Поширенню цист можуть сприяти синантропні мухи і таргани.

Патогенез амебіазу зумовлений рухомістю і ферментативним впливом амеб на слизову оболонку кишки, проникненням їх у кишкову стінку. У підслизовій оболонці кишки амеби розмножуються. Навколо них відбувається ексудація, крупноклітинна інфільтрація і коагуляційний некроз тканин з утворенням жовтуватого кольору вузликів. Останні, при прориві у просвіт кишки, формують амебні виразки розміром від міліметра до декількох квадратних сантиметрів.

Клініка. Розрізняють три основні клінічні форми захворювання:

- кишковий амебіаз;

- позакишковий амебіаз;

Діагностика. Для діагностики амебіазу важливого значення набувають ретельно зібраний епідеміологічний анамнез, анамнез захворювання, клінічний перебіг. Допомагають розпізнаванню хвороби ректороманоскопія та біопсія слизової оболонки прямої кишки, рентгенологічне обстеження. У діагностиці амебіазу істотне місце посідає паразитологічне дослідження: виявлення тканинної і великої вегетативної форм амеб у випорожненнях, харкотинні, вмісті абсцесів, біопсійному матеріалі тощо. Знайдення просвітних форм і цист амеб у фекаліях для кінцевого діагнозу недостатньо. Основним методом виявлення амеб є мікроскопія нативних препаратів рідких або напівоформлених випорожнень.

Профілактика. Заходи попередження зараження людини цистами дизентерійної амеби передбачають дотримання правил особистої гігієни. Працівників громадського харчування і персонал дитячих закладів обстежують двічі на рік. Осіб, у яких виявлено цисти Еntamoeba histolytica, лікують хініофоном (ятреном) – 0,5 г тричі в день, протягом 8-10 діб. Хворих на амебіаз госпіталізують. Особливого значення в профілактиці амебіазу набуває санітарний благоустрій населених пунктів. Заходи, направлені на джерело інвазії, передбачають виявлення та лікування цистоносіїв амеб.

Амеба кишкова (Еntamoeba coli)

Непатогенна, морфологічно подібна до амеби дизентерійної. Вона також утворює вегетативні форми і цисти, але протеолітичного (тобто, який розщеплює білок) ферменту не виділяє і в кишкову стінку не проникає. Фагоцитованих еритроцитів у її цитоплазмі ніколи не спостерігали.

Циста містить, зазвичай, 8 ядер, але зустрічаються цисти і з іншою кількістю ядер. Розміри цист Е. coli 13-25 мкм.

Амеба ротова (Entamoeba gingivales)

Перша амеба, яку знайшли у людини. Ця амеба часто зустрічається в каріозних зубах і в білому нальоті, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від 6 до 60 мкм. Живиться бактеріями і лейкоцитами. Патогенна дія не виявлена.

Вільноживучі водяні амеби здатні давати мутантні форми, що поселяються в організмі людини і викликають тяжкі запальні процеси у центральній нервовій системі  - менінгоенцефаліти.

Клас Тваринні джгутикові (Zoomastigophora)

Відомо приблизно 6—8 тис. видів джгутикових. Для усіх властива наявність двох, а інколи і більшої кількості джгутиків, за допомогою яких вони рухаються. Розташовані джгутики на передньому кінці тварини. Джгутик- ниткоподібний виріст цитоплазми. Під електронним мікроскопом видно, що  він складається із гомогенної речовини, в якій є 9 подвійних (зовні) 2 одинарні (в центрі) фібрили (ниткоподібні структури) завтовшки 25- 60 нм. Прикріплюється джгутик до базального зернятка, яке знаходиться в ектоплазмі. Якщо джгутиків кілька, один із них може бути спрямований назад. Інколи між ним і пеликулою утворюється хвилеподібна цитоплазматична перетинка, яку називають ундулюючою мембраною. Форма тіла звичайно стала, оскільки мають пелікулу. Розмноження безстатеве шляхом поділу навпіл.

Паразитичні джгутикові — гетеротрофи. Деякі вільноживучі джгутикові здатні до аутотрофного живлення. Більшість вільноживучих джгутикових живе у морських та прісних водах.

Види, що паразитують у органах травної системи

та у статевих органах

Трихомонада піхвова (Trichomonas vaginalis) – збудник урогенітального трихомонозу

Локалізація – сечостатеві шляхи.

Географічне поширення – повсюдне.

Морфологічні особливості Має значно більші розміри 7-30 мкм, грушеподібної форми з 1 міхуроподібним ядром, 4 джгутиками та ундулюючою мембраною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостреним шипом на задньому кінці тіла.

Патогенне значення та діагностика. Зараження відбувається статевим шляхом а також при користуванні спільною білизною та предметами особистої гігієни. Джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент. Викликає запальні процеси у статевих шляхах.

Діагноз ставлять у випадку виявлення вегетативних форм у виділеннях і зіскобах слизових оболонок статевих шляхів.

Лямблія ( Lamblia intestinalis) – збудник лямбліозу

Локалізація - тонкий кишечник ( дванадцятипала кишка).

Географічне поширення – повсюдне.

Морфологічні особливості розміри від 10 до 18 мкм. Тіло грушоподібне, розділене поздовжньо на праву та ліву половини. Всі органоїди та ядра парні.

Між ядрами півмісяцевої форми, лежать дві опірні нитки. З вентрального боку розташований присмоктувальний диск, яким паразит прикріплюється до слизової оболонки хазяїна. Має чотири пари джгутиків. Живлення осмотичне. Лямблії утворюють цисти, які з фекаліями виносяться назовні і розсіюються у зовнішньому середовищі.

Патогенне значення та діагностика. Зараження відбувається при заковтуванні цист. Лямблії можуть зустрічатися у здорових людей але нерідко викликають запальні процеси в органах локалізації (переважно у дітей). Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм або цист у фекаліях а також у вмісті дванадцятипалої кишки, який одержують при дуодентальному зондуванні.

Профілактика. Особиста - миття рук перед прийманням їжі і після відвідування туалету;  термічна обробка їжі та питної води, ретельне миття овочів і фруктів, які використовуються в їжу в сирому вигляді. Громадська – спостереження за  санітарним станом джерел водопостачання, харчових підприємств і харчових магазинів, місць загального користування, проведення боротьби з мухами, поширення гігієнічних знань.

 Завдання:

1. Складіть таблицю « Характеристика дизентерійної амеби»

Морфологія
Цикл розвитку
Назва захворювання
Клінічні ознаки
Лабораторна діагностика
Профілактика

 

           2. Складіть таблицю « Характеристика лямблії»

Морфологія
Цикл розвитку
Назва захворювання
Клінічні ознаки
Лабораторна діагностика
Профілактика