Викладач Кувичинська С.П. Предмет Медична біологія Дата 13.04.22 р. Група 2 - Б л/с Практичне заняття. Тема: Типи успадкування ознак людини. Спадкові хвороби.

 

Викладач	Кувичинська С.П.
Предмет, Група	Медична біологія  2 - Б л/с
Практичне заняття.	Тема: Типи успадкування ознак людини. Спадкові хвороби.
Дата	13.04.22 р.

 

Опорний конспект

Спадкові хвороби  ї х класифікація.

Усі відомі в світі захворювання поділяють на:

• набуті, причиною яких є фактор и середовищ а (фактор и ризику ) — травми, опіки, інфекційні хвороби;

• спадкові, причиною яких є патологічна спадковість, одержана від батьків (мутації): гемофілія, полідактилія, хвороба Дауна, фенілкетонурія тощо;

• мультифакторні, або захворювання з і спадковою схильністю (бронхіальна астма, різні типи алергії, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки), у генезі яких поєднується взаємодія спадкових і середовищних факторів. Усю спадкову патологію відповідно до генетичної класифікації, в основу якої покладений етіологічний принцип, а саме: тип мутації і характер взаємодії із середовищем, можна розділити на 5 груп захворювань:

1.                Моногенні, або молекулярні. Генетичне порушення пов'язане з мутацією в одиничному локусі хромосоми (мутація одного гена). Наприклад, фенілкетонурія, глухота, сліпота, полідактилія, гемофілія тощо.

2.                Хромосомні. Пов'язані зі зміною структури хромосом (синдром котячого крику, транслокаційний тип хвороби Дауна) і кількості хромосом (геномн і мутації) – хвороба Даун а (трисомія 21), синдром Клайнфелтера, синдром Шерешевського - Тернера.

3.                 Полігенні, або мультифакторні (захворювання зі спадковою схильністю), причиною яких є мутації кількох генів, що спричинюють не патологію, а лише схильність до неї. Для того щоб ця схильність розвинулась у патологію, необхідна взаємодія генетичних і середовищних факторів.

4.                Генетичні хвороби соматичних клітин віднесені до спадкових недавно. Це пояснюється виникненням при онкологічних новоутвореннях у соматичних клітинах специфічних хромосомних аберацій, які спричинюють активацію онкогенів (ретинобластома, пухлина Вільмса).

5.                Хвороби генетичної несумісності матері і плода, які розвиваються в результат: імунологічної реакції матері на антиген плода (гемолітична хвороба новонароджених.

Відповідно до медичних спеціальностей існує клінічна класифікація спадковій хвороб. В її основі лежать системний і органний принципи. Розрізняють:

- спадкові хвороби нервової системи;

- спадкові хвороби внутрішніх органів;

- спадкові хвороби шкіри;

- спадкові хвороби очей;

- спадкові хвороби інших органів.

Клінічна класифікація спадкових хвороб є умовною. За класифікацією ВООЗ спадкові хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин, поділяють на 11 груп.

Моногенні (молекулярні) спадкові захворювання.

Генні хвороби – це спадкові хвороби, зумовлені генним и мутаціями.  Причиною  їх є порушення хімічної структури гена на молекулярному рівні ДНК. Тому генні хвороби називають ще молекулярними. Класичні генні мутації успадковуються за законами Менделя. Вони зумовлені генеративними (гаметичними) мутаціями і розглядаються як повні форми. Відомі також мозаїчні форми, коли мутації виникають на ранніх стадіях дробіння зиготи в одній клітині. Такий організм буде мозаїчним за цим геном: частина клітин міститиме нормальний алель, частина – мутантний. Діагностувати мозаїчні форми генних хвороб можна сучасними молекулярно-генетичними методами.

Синдром Марфана (арахнодактилія) — спадкове автосомно-домінантне захворювання сполучної тканини. Клінічні прояви вперше в 1886 р. описав В. Марфан. В основі патогенезу лежить мутація гена, відповідального за синтез білка сполучнотканинних волокон — фібриліну. Результатом порушення синтезу білка є підвищена розтяжність сполучної тканини. Частота 1:10 000—1:15 000. Локалізація гена фібриліну — у хромосомі 15. П р и значному клінічному поліморфізмі синдром характеризується такими діагностичним и ознаками : — аномалії кістково-м'язової системи (високий зріст, астенічна будова тіла, довгі «павучі» пальці, великий розмах рук, гіперрухомість суглобів, деформація груднини, часто — сколіоз, кіфоз); — аномалії розвитку очей (підвивих кришталика, відшарування сітківки); " — аномалії серцево-судинної системи (аневризма аорти, вади серця); — шкірні прояви (розтягнення, сухість, мармуровість). Міотонічна дистрофія (хвороба Штейнерта) — багатосистемне захворювання, я ке характеризується клінічним поліморфізмом залежно від статі, початку хвороби і тяжкості перебігу. Основн і клінічн і ознаки : — міотонія (різке утруднення розслаблення м'язів після сильного їх скорочення), м'язова слабкість; — катаракта; — серцеві аритмії; — облисіння з лоба; — порушення толерантності до глюкози; — розумова відсталість. В основі всіх порушень лежить мутація гена, пов'язана зі збільшенням кількості повторів у певному локусі хромосоми 19 (дуплікація). Тяжкість клінічної картини пропорційна збільшенню кількості повторів фрагмента ДНК . Виражений також генетичний імпринтинг — пацієнти, шо отримали ген хвороби від матері, переносять її тяжче, ніж у разі успадкування його від батька. Хондродистрофія (ахондропластична карликовість) — загальне захворювання кісткової системи, що призводить до формування непропорційно коротких кінцівок за нормальних розмірів тулуба й непропорційно великої голови. Характерними рисами для людини з цією патологією є також: — випуклий лоб; — сідлоподібне перенісся; — деформація основ черепа і носової кістки.

 

 

Автосомно-рецесивні хвороби

 Автосомно-рецесивні хвороби зумовлені мутацією рецесивного гена , яки й локалізується в автосомі. Тип успадкування — автосомно-рецесивний. Ген проявляється лише в гомозиготному стані (аа). До цієї групи спадкови х хвороб належать: фенілкетонурія, муковісцидоз, адреногенітальни й синдром, альбінізм, спінальна м'язова атрофія, первинний гемохроматоз (здатність надмірно засвоювати залізо), амавротична ідіотія, один тип синдрому Елерса — Данлоса та ін .

Хромосомні хвороби

Хромосомні хвороби — спадкові хвороби, які зумовлені геномним и (зміна числа хромосом) і хромосомними (зміна структури хромосом) мутаціями.

Хромосомн і хвороби , зумовлен і зміно ю числ а автосо м Синдро м Даун а. Клінічн у картин у синдром у вперш е в 1866 р . описа в англійськи й ліка р Л . Даун . У 1959 р . французьки й учени й І . Леже н вияви в у каріотип і хвори х зайв у хромосом у 21 . Каріотип и хворих : 47, XX, + 21 або 47, ХУ, + 21 . Частот а — 1:1100, а в деяки х регіона х — 1:700, 1:800 новонароджених . Ризи к народженн я діте й і з синдромо м Даун а зроста є з віко м матері . Н а частот у ї х народ¬ женн я н е впливают ь статеві , расові , географічн і т а популяційн і відмінності . Комп ¬ лек с вроджени х вад розвитку , характерни х дл я синдром у Дауна , зумовлю є клінічн у картин у «всі діт и одніє ї матері » (рис . 7.6). Клінічн і діагностичн і ознаки : — низьки й зріст ; — різн і ступен і розумово ї відсталост і (олігофренії) ; — черепно-лицев і аномалії : коси й розрі з очей , коротк а шия , нависаюч а шкірн а складк а біл я внутрішньог о кута ок а (епікант) , плоск е обличчя , маленьки й корот¬ к и й ніс , велики й язик , маленьк і деформован і вуха;

— м'язова гіпотонія, розхитаність суглобів, поперечна складка на долонях, клинодактилія (викривлення) мізинця; — вроджені вади внутрішніх органів (серця, системи травлення), знижений імунітет, що часто є причино ю смерті цих дітей. Олігофренія — недоумкуватість, відставання розумового і психічного розвитку, має три ступені:

• дебільність — легкий ступінь;

• імбецильність — ступінь середньої тяжкості;

• ідіотія — тяжкий ступінь.

Цитогенетичні варіанти синдрому різноманітні. Основну частку (94 %) становлять випадки повної трисомії 21 як результат нерозходження хромосом у мейоз і (в організмі матері — 80 % випадків, батька — 20 %). Близько 4 % хворих мають транслокаційну форму (транслокація автосоми 21 найчастіше на хромосоми 13-ї або 22-ї пари) і 2 % — мозаїцизм унаслідок мітотичного нерозходження, коли одначастин а кліти н ма є нормальн у кількіст ь хромосо м (46), а інш а — анеуплоїдн у (47). Транслокаційн а форм а н е залежит ь від віку матері , том у ризи к повторног о народженн я хворо ї дитин и в сім'ї довол і високий . Крім того, ця форма часто супровод — жується вродженим лейкозом .

Синдром Шерешевського—Тернера

 Каріотип — 45, ХО. У клітинах відсутні тільця статевого хроматину (тільця Барра). Частота — 1:2000—1:5000. Поряд із справжньою моносомією можуть спостерігатися делеції плечей (довгого або короткого), кільцеві хромосоми. Фенотип жіночий. Клінічн і діагностичн і ознаки :

 — низький зріст;

— коротка шия з надлишком шкіри і крилоподібними складками (шия сфінкса);

 — низька межа росту волосся на потилиці;

 — щитоподібна форма грудної клітки з широк о розставленими сосками;

— рудиментарні яєчники, слабовиражені вторинні статеві ознаки, безпліддя;

— нестійкість психіки, зміни настрою, іноді «дитяча поведінка».

 

Синдром Клайнфелтера.

 Каріотип — 47, ХХУ. Частота — 1 : 400. Синдром виявляється лиш е в осіб чоловічої статі переважно при статевому дозріванні. Загальні клінічн і діагностичн і ознаки : — високий зріст, довгі кінцівки; — євнухоїдизм, відсутність сперматогенезу, недорозвинення статевих залоз; — гінекомастія (збільшення грудних залоз); — олігофренія легкого ступеня. Тільця статевого хроматину виявляють у 80 % випадків. Інколи хворі із синдромом Клайнфелтера мають 48 і 49 хромосом (48, ХХХУ; 49, ХХХХУ). Що більше Х-хромосом у каріотипі, то вища ймовірність розвитку розумової відсталості.

 

Завдання для відповідей.

1.     Чим відрізняються моногенні хвороби від хромосомних?

2.     Задача . У хворих батьків на хондродистрофію народилась здорова дитина. Розв’яжіть задачу, визначіть генотипи   батьків, та дітей. Який відсоток може народитись  здорових дітей?