Кувичинська С.П. 2Бл Предмет Безпека життєдіяльності. Лекція Тема Техногенні небезпеки та їх наслідки. Дата 08.02 1 пара
|
Викладач |
Кувичинська С.П.
2Бл |
|
Предмет |
Безпека життєдіяльності. Лекція |
|
Тема |
Техногенні небезпеки та їх наслідки. |
|
Дата |
08.02 1 пара |
ЛЕКЦІЯ №2
Тема: Техногенні небезпеки та їх наслідки.
Мета: формувати у
здобувачів освіти професійні компетентності при вивченні дисципліни, знати види
техногенних небезпек їх характеристику, щоб орієнтуватись при виникненні НС.
План.
1.
Аварії та
класифікація їх категорій.
2. Характеристика хімічних небезпек.
3. Радіаційна небезпека та її характеристика.
4. Аварії на транспорті.
У зв‘язку з використанням все
більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на
невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших населених пунктів.
Йде просторова концентрація синтетичних хімічних сполук (їх кількість досягла
400 тисяч), більша частина котрих отруйна. Внаслідок цього різко зросло
забруднення навколишнього середовища, нищення лісів, зпустошення, все більше
людей гине внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного походження, аварій
на виробництві і транспорті. Аварії, спричинені порушенням експлуатації
технічних об‘єктів, за своїми масштабами почали набувати катастрофічного
характеру вже у 20 – 30-х роках минулого століття. Вплив цих аварій деколи переходить кордони держав і охоплює
частини континентів. Несприятлива екологічна обстановка, викликана цими
аваріями, може зберігатися від декількох днів до багатьох років. Ліквідація
наслідків таких аварій потребує великих коштів та залучення багатьох
спеціалістів.
Аварія
— це небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ураження,
травмування населення або створює на окремій території чи території суб’єкта
господарювання загрозу життю або здоров’ю населення та призводить до руйнування
будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або
транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих
речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище.
Особливо важкі аварії, тобто такі, що призводять до важких наслідків для
людей, тваринного та рослинного світу, змінюють умови середовища існування називаються катастрофами.
Аварії поділяють на дві категорії:
- до І категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло 5 чи травмовано 10
і більше осіб; стався викид отруйних, радіоактивних, небезпечних речовин за
санітарно-захисну зону підприємства; збільшилась концентрація забруднюючих
речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; зруйновано
будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя
і здоров'я працівників підприємства чи населення;
- до IIкатегорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; зруйновано будівлі,
споруди чи основні
конструкції об'єкта, що створило загрозу
для
- життя і здоров'я працівників
підприємства чи населення;
Хімічна безпека
Протягом свого життя людина
постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати
різні види захворювань, розлади здоров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний
проміжок часу.
Шкідлива речовина – це речовина,
яка в разі контакту з організмом людини може викликати захворювання чи
відхилення у стані здоров’я як під час впливу речовини, так і в подальший
період життя теперішнього і наступних поколінь.
Шкідливі речовини знаходяться
у просторі в різному агрегатному стані: твердому, рідкому, гази, аерозолі (дим,
пил). В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини
на хімічні речовини
та промисловий пил. Хімічні речовини залежно від їх
практичного використання можна поділити на:
•
промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники), є джерелом
небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець,
ароматичні сполуки тощо - рис. 2.15);
•
отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для
боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди - рис. 2.16);
•
лікарські препарати;
•
хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої
гігієни, косметичні засоби;
•
хімічна зброя.
Залежно від характеру
дії на організм людини хімічні
речовини поділяються на: токсичні,
подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливі, ті, що впливають
на репродуктивну функцію, сенсибілізатори.
Радіаційне забруднення середовища
Суть забруднення середовища
мешкання полягає в наявності в ньому джерел іонізуючих випромінювань та міри їх
впливу на життя і діяльність людини.
Джерелом іонізуючих
випромінювань є ядра радіоактивних елементів, що розпадаються, рентгенівські
апарати, генератори надвисокої частоти тощо. У цей час для 104 елементів відомо
біля 2000 ізотопів, частина з них є в природі, інші отримані штучним шляхом. Таким
чином, джерела іонізуючих випромінювань (радіації) поділяють на природні та штучні. Основну частину опромінення населення земної кулі
отримує від природних джерел радіації.
До природних джерел радіації відносять: космічні промені і земну
радіацію.
Космічні промені приходять до нас з глибин
Всесвіту, деяка частина народжується на Сонці. Вони можуть досягати поверхні
Землі або взаємодіяти з атмосферою, породжуючи різні радіонукліди. При цьому
північний і південний полюси отримують більше радіації, ніж екваторіальні
області, внаслідок наявності магнітного поля Землі, яке відхиляє космічні
промені (заряджені частки). Крім того, із збільшенням висоти меншає озоновий
шар повітря, який грає роль екрана, внаслідок чого рівень опромінення
космічними променями зростає.
Джерелами земної радіації є: довгоживучі
радіонукліди калію-40, рубідію-87, урану-238, торію-232, свинця-210,
полонія-210, газ радон та інші, що зустрічаються в різних породах землі. При цьому земна радіація в різних
районах земної кулі не однакова і залежить від концентрації радіонуклідів
в тому або іншому місці.
Найбільш небезпечним з всіх
природних джерел радіації є невидимий, що не має смаку і запаху важкий газ (7,5
разів важче за повітря) радон. У
природі зустрічається у вигляді радону-222
(від розпаду урану-238) і радону-220
(від розпаду торію-232). Однак, продукти розпаду радону більш небезпечні,
ніж сам газ.
Іншими природними джерелами
радіації є: вугілля (при спаленні), термальні води, фосфати (при добуванні і як
добрива) та інші речовини.
До штучних джерел радіації відносять: ядерні
вибухи, атомну енергетику, уранові рудники і збагачувальні фабрики, могильники радіоактивних відходів, рентгенівські апарати, апаратуру, яку використовують в
науково-дослідній роботі в області ядерної фізики і енергетики, ТЕЦ, які
працюють на вугіллі, радіонукліди, що застосовуються в медицині та приладах
побутової техніки, різні будівельні матеріали, світлові прилади: годинники,
компаси, покажчики, телефонні диски (там де застосовується фосфор), кольорові
телевізори, комп'ютери, генератори надвисокої частоти та багато інших.
Характеристика параметрів
радіоактивного забруднення середовища мешкання залежить від: радіонуклідів, їх
кількості, активності (періоду напіврозпаду), відстані до джерела радіації,
часу і ступеню впливу на людину.
Так, наприклад, радіаційне
забруднення салону авіалайнера буде залежати від висоти і тривалості польоту, оскільки основним джерелом
опромінення є космічні промені, так само незначна частина опромінення буде від
радіонуклідів, які використовують в системах авіалайнера.
Підприємства ядерної
енергетики є, потенційними джерелами забруднення зовнішньої середи на всіх
етапах ядерного паливного циклу:
при добуванні
і переробці уранових
руд; при перетворенні руди в ядерне паливо;
при виготовленні тепловиділяючих елементів;
при виробництві енергії
(ядерні реактори);
при зберіганні і переробці збагаченого ядерного
палива; при повторному використанні радіоактивних відходів тощо.
Ступені ураження
людей в процесі
радіаційного опромінення
Короткочасне опромінення
дозою 0,25-0,5Гр (25-50Р) спричиняє незначну зміну в крові та інших органах.
Доза 0,5-1Гр (50-100Р) викликає більш значні зміни в показниках крові, обміні
речовин, імунітеті, вегетативні зміни; через 3-4 тижні порушення зникають.
Граничною дозою вважається поглинена доза в
1Гр (100Р) на кістковий мозок – найкритичніший орган організму людини.
Поглинену дозу в діапазоні
1-10Гр (100-1000Р) називають кістковомозковою
формою гострої променевої хвороби. По важкості
течії виділяють 4 ступені кістковомозкової форми гострої променевої
хвороби.
Гостра променева хвороба I ступеню (легка) - короткочасна
доза опромінення 1- 2Гр (100-200Р). Первинна реакція (до 1-2 днів) - слабість,
головний біль, нудота, однократна блювота (через 2-3 години). Далі наступає прихований період (4-5 тижнів).
Стан задовільний. У розпал
хвороби спостерігаються: слабість, запаморочення, нудота, стомлюваність,
головний біль, порушення сну. Видужання наступає протягом 5-7 тижнів практично
всіх опромінених.
Хворі з гострою променевою
хворобою I ступеня, при якій симптоми ураження можуть бути відсутніми або
виявляються через 2-3 тижні і слабо виражені, в терміновій госпіталізації не
мають потреби, але у них необхідно регулярно контролювати формулу крові. Якщо у
потерпілих розвиваються кишкові симптоми або ознаки пригноблення кровообігу їх
направляють на стаціонарне лікування.
Гостра променева хвороба II ступеню (середня) - короткочасна доза опромінення 2-4Гр (200-400Р). Первинна реакція (до 48
годин) через 1-2 години спостерігається повторна блювота, постійний, сильний
головний біль, емоційне збудження, слаба гіперемія (значний приплив крові до
органу або ділянки тканини, або утруднений її відтік, спричиняє запальні
процеси) шкіри і слизових оболонок.
Прихований період – 15-25
діб. В цей період загальний стан у потерпілого покращується. В період хвороби
(2-2,5 місяці) загальний
стан потерпілого погіршується,
слабість зростає, температура тіла підвищується до
38 - 39o С, що може свідчити про
розвиток інфекційних захворювань. Артеріальний
тиск знижується до рівня 105/70 - 90/50 мм
ртутного стовпчика, можливе випадіння волосся, відбуваються зміни показників
крові, крововиливи шкіри, ясен.
Видужання наступає через 2-3
місяці, повне відновлення крові через 3-5 місяців, при цьому відмічається
тривале зниження фізичної і розумової працездатності, пам'яті. Смертність
коливається в межах від 20 до 40% в залежності від дози опромінення.
Гостра променева хвороба
III ступеню (важка)
– короткочасна доза опромінення – 4-6 Гр (400-600Р). Первинна реакція
різко виражена (2-4 доби). Через 10-40 хв сильна блювота, нудота,
постійний, сильний головний
біль, загальна слабкість, температура тіла
підвищується до38 - 39o С, виражене
порушення центральної нервової
системи. Шкіра та
слизові оболонки
помірно гіпереміровані.
Прихований період становить 7-10 днів, стан потерпілого дещо поліпшується,
відмічаються слабість, головний біль, порушення сну, зниження апетиту.
В розпал
хвороби (2-3 тижні)
загальний стан важкий,
різка слабість, підвищення
температури тіла до 40o
С, виражене порушення
центральної нервової системи,
серцево-
судинної системи (тахікардія, зниження артеріального тиску, глухі тони серця),
зовнішня та внутрішня кровотеча, крововилив в мозок, тканини ока,
інфекційно-септичні ускладнення.
Смертність серед хворих
людей становить 40-70%. Видужання продовжується 3-5 місяців і зазвичай буває
неповним.
Хворі з гострою променевою
хворобою II-III ступеня повинні знаходиться в лікарні в режимі ізоляції. Необхідно ретельно контролювати формулу
крові. Майже завжди необхідно робити переливання крові, оскільки при цьому
ураженні виникають кровотечі.
Гостра
променева хвороба IV ступеню (надважка) – короткочасна доза опромінення –
6-10Гр (600-1000Р). Первина реакція (2-3 діб), через 10-15хв – нестримна
блювота, запаморочення свідомості, пронос, температура вище 39o С.
Прихований період відсутній.
У розпал хвороби виявляються всі клінічні симптоми, характерні для гострої променевої хвороби 3 ступеня,
тільки вони більш
виражені. Смерть
наступає в кінці першого – на початку другого
тижня. У тих, хто залишився в живих період видужання тривалий. Відновлення
організму буває неповним.
Хворі з гострою променевою хворобою IV ступеня (більше за 10 Гр)
гинуть, незважаючи на будь-які лікувальні заходи. Цим хворим проводиться
симптоматична терапія, яка визначається наявністю ураження різних органів і
тканин.
Такі форми гострої променевої хвороби, як кишкова, токсемічна і церебральна у
людини вивчені недостатньо повно.
Кишкова форма гострої променевої хвороби розвивається
при дозах опромінення 10-20 Гр (1000-2000Р). Первинна променева реакція виникає
в перші хвилини і триває 3-4 дні.
Протікає надто важко: нестримна блювота, озноб, лихоманка, артеріальна
гіпотензія і гіподинамія. У першу
добу з'являється ентерит
(запалення слизової оболонки
тонких кишок), що веде до
зневоднення організму, інтоксикації та інфекційних ускладнень, з'являється
динамічна непрохідність кишечнику. Підвищується температура тіла. Радіаційне
ураження тонкого кишечнику і повна втрата епітелію ведуть до смерті через 8-16
діб.
Токсемічна форма гострої променевої хвороби розвивається
при дозах опромінення 20-80Гр (2000-8000Р). Первинна реакція наступає в перші
хвилини: можлива втрата свідомості, вже в першу добу відмічається адінамія
(зниження рухової активності), артеріальна гіпотензія, загальна інтоксикація,
розпад тканин кишечнику, слизових оболонок, шкіри, порушується функція нирок.
Смерть наступає на 4-7 добу.
Церебральна форма гострої променевої хвороби виникає
при дозах опромінення 50-80Гр (5000-8000Р) і більш. У перші хвилини
спостерігається втрата свідомості, судоми, різке зниження артеріального тиску,
блювота і понос носять виснажуючий характер, анурія (припинення виділення
сечі), набряк головного мозку. Смерть наступає протягом перших 3 діб, іноді -
перших годин.
Гострі місцеві променеві ураження виникають, у
разі опромінення окремих дільниць тіла при досить високих дозах або ступені
радіоактивного забруднення. По вираженню змін в організмі розрізнюють променеві
ураження I (легкого), II (середнього), III (важкого) ступеню.
Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння
усього організму людини
або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, на
кровотворення, центральну нервову систему).
Ці речовини можуть викликати
патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин
належать такі сполуки, ЯК чадний газ, селітра,
концентровані розчини кислот чи лугів тощо.
Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових
оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад,
пари кислот, лугів, аміак).
Мутагенні речовини призводять до порушення
генетичного коду, зміни спадкової
інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо.
Канцерогенні речовини викликають, як правило,
злоякісні новоутворення — пухлини
(ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).
Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти,
ароматичні вуглеводні).
Задушливі речовини призводять до токсичного набряку легень (оксид
вуглецю, оксиди азоту).
Речовини, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути:радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець
формальдегід тощо.
Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін,
лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.
Пил (побутовий та виробничий) надзвичайно поширений небезпечний та шкідливий чинник. Залежно
від походження пил може бути органічним, неорганічним та змішаним. Пил може здійснювати на людину фіброгенну
дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує
нормальну будову та функцію органу.
Шкідливість пилу залежить від
розміру, форми, походження, фізичних та магнітних властивостей пилинок.
За розміром пил поділяється
на крупнодисперсний (розмір пилинок більше 10 мкм), середньодисперсний (5 – 10
мкм) та дрібнодисперсний (менше 5 мкм). Найбільш небезпечний – дрібнодисперсний
Дуже негативні наслідки має
вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, грунт, воду тощо. Своєю
дією ці речовини призводять до критичного стану навколишнього середовища,
впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.
Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин.
Шляхи проникнення отруйних речовин
в організм людини: через
шкіру, органи дихання та шлунок.
Ступінь ураження
отруйними речовинами залежить
від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також фізико-хімічних
властивостей.
Для послаблення впливу шкідливих речовин
на організм людини,
для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу
на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану
навколишнього середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі
користуються такими поняттями, як гранично допустимі концентрації (ГДК)
шкідливих речовин (полютантів), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично
допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР),
тимчасово
погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ)
забруднюючих речовин у різних середовищах.
ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому
порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі
результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах,
воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень
людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри,
ливарні цехи).
Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх
вплив на природне середовище, потрібно
нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно
контролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та
приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону
природи.
·
В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн
покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий
рівень забруднення, що ґрунтується на
санітарно-гігієнічних нормах. (Табл. 2.5, 2.6, 2.7).
·
Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто
різняться, хоча й незначно.
·
ГДК шкідливої речовини
— це такий
вміст її у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття
людини, не шкодить здоров'ю у разі
постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у
нащадків.
·
Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини,
але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні
угруповання в цілому.
·
Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид
азоту, фенол, аерозолі, сірчана (Н2S04) та
фтористоводнева (HF) кислоти.
ізотопів
урану,
плутонію,
йоду-131 (період
напіврозпаду 8 днів), цезію-134
(період напіврозпаду 2 роки), цезію-137
(період напіврозпаду 30 років), стронцію-90
(період напіврозпаду 29 років). Ситуація погіршувалася в зв'язку з тим, що в
зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні (від
горіння запасів графіту)
реакції з виділенням тепла, з виверженням з розлому протягом багатьох днів
продуктів горіння
радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із
зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року мобілізацією ресурсів
усього СРСР
і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
Гідродинамічні аварії
Це аварії які виникають в
результаті руйнації дамб, гребель та інших споруд, що утримують воду (рис.
2.11). Велика кількість води заливає значні території призводить до загибелі
великої кількості людей, руйнування систем життєзабезпечення. Причиною таких
аварій можуть бути природні катаклізми, а також дія людей (тероризм, невірне
виконання певних функцій, старіння та руйнування цих споруд).
На території України
можливі катастрофічні затоплення при руйнуванні гребель,
дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах та 16 водосховищах річок Дніпро,
Дністер, Сіверський
Донець, Південний
Буг. Площа затоплення може сягнути 8294 км2. У зону затоплення
потрапляють 536 населених пунктів та 470 промислових об'єктів
При руйнуванні гребель
гідроспоруд Дніпровського каскаду
територія катастрофічного
затоплення становитиме 700 тис. га з населенням майже 1,5 млн чол. У такій
надзвичайній ситуації може бути виведено з ладу 270 промислових підприємств, 14
електростанцій, 2000 км ліній електропередач, мережі та споруди водного та
газового постачання багатьох населених пунктів.
Підтоплення територій
може призвести до виникнення таких надзвичайних ситуацій, як зсуви, осідання, обвали будинків, споруд, транспортних магістралей.
Аварії на транспорті
Необхідність транспорту в наш
час не викликає жодного сумніву. Транспортні засоби мають великий позитивний
вплив на економіку країни, створюють зручність і комфорт для людей. Розвиток
транспорту, підвищення його ролі у житті людей супроводжується не тільки
позитивним ефектом, а й негативними наслідками,
зокрема, високим рівнем аварійності транспортних засобів та
дорожньо-транспортних пригод (ДТП), а також тим, що будь-який транспортний
засіб це вже є забруднення.
Автомобільний транспорт
У світі щорічно внаслідок ДТП
гине 250 тисяч людей і приблизно в 30 разів більша кількість отримує травми
(рис. 2.12). України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи
дорожнього руху з метою захисту життя та здоров‘я громадян, створення безпечних
і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного
середовища.
Велике значення при аваріях
має психологічний чинник, зокрема емоційний стрес. Для пасажирів, зовсім не
підготовлених та необізнаних з обставинами можливих аварій, цей чинник відіграє
негативну роль. Люди, які підготовлені, знають про можливі аварійні ситуації, а також про те, що робити при їх виникненні, скоять менше помилок
під час дійсної аварійної ситуації, що може врятувати їм життя. Зокрема,
при поїздці в легковому автомобілі необхідно пристібати ремені
безпеки, відрегулювавши їх так, щоб пасажир був щільно притиснутий до сидіння.
Багаж слід розміщати в багажнику. Не допускайте наявності в салоні гострих,
колючих та ріжучих предметів.
Повітряний транспорт
З моменту виникнення авіації
виникла проблема забезпечення безпеки авіапольотів. На відміну від інших видів
транспорту, відмови двигунів у польотах практично завжди призводять до
неминучих катастрофічних наслідків. У середньому щорічно в світі стається близько
60 авіаційних катастроф, в 35 з яких гинуть усі пасажири та екіпаж. Близько
двох тисяч людських життів щорічно забирають авіаційні катастрофи, а на дорогах
світу, як було сказано вище, щорічно гине понад 250 тисяч чоловік. Отже, ризик
потрапити під колеса машин або ж загинути в автокатастрофі в 10—15 разів вищий
від ризику загинути в авіакатастрофі. Аналіз авіаційних катастроф у світовому
масштабі показує, що загальний шанс на
спасіння в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних авіалайнерах значно
вищий, порівняно з невеликими літаками.
Наслідки при авіакатастрофах для пасажирів можуть бути: від слабкого невротичного
шоку до тяжких чисельних травм. Це можуть бути
ушкодження тазових органів, органів черевної порожнини, грудної клітки,
поранення голови, шиї, опіки, переломи, особливо нижніх кінцівок, асфіксія, яка
настає внаслідок дихання парами синильної кислоти, що виділяється при горінні
пластикових матеріалів корпусу літака. При катастрофах деяких травм можна
уникнути, якщо дотримуватись певних рекомендацій, які надають пасажирам члени
екіпажу.
Залізничний транспорт
Пасажири
залізничного транспорту також знаходяться в зоні підвищеної небезпеки. Зонами
підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії, переїзди,
посадочні платформи та вагони, в яких пасажири здійснюють переїзди. Постійну
небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення,
отримання травм під час посадки або висадки. Крім цього, залізничними коліями
перевозяться небезпечні вантажі: від палива та нафтопродуктів до радіоактивних
відходів та вибухових речовин.
На 116-му км залізничного
перегону Нікополь-Марганець сталася найбільша аварія в історії незалежної
України - 180-тонний локомотив зніс переповнений людьми автобус "Еталон". На місці ДТП загинули 38 людей.
Пізніше в лікарнях померли ще 9 постраждалих.
Найбільшу небезпеку для
пасажирів становлять пожежі у вагонах. Зумовлюється це тим, що у вагонах
(замкненому просторі) завжди перебуває велика кількість людей. Температура в
осередку пожежі дуже швидко підвищується з утворенням токсичних продуктів
горіння. Особливо небезпечними є пожежі в нічний час на великих перегонах, коли
пасажири сплять. Палаючий вагон електропоїзда "Запоріжжя-1 - Мелітополь", який
загорівся на ходу недалеко від станції село Приморське.
Дотримання
правил безпеки як пасажирами і машиністами, так і пішоходами значно зменшує
ризик потрапляння в надзвичайні ситуації, а саме:
·
при русі вздовж залізничної колії не дозволяється підходити ближче ніж
на 5м до крайньої рейки;
· на електрифікованих ділянках
залізничної колії не підніматися на опори, а також не торкатися спуску,
який відходить від опори до рейок, а також дротів,
які лежать на
землі;
·
залізничні колії можна
переходити тільки у встановлених місцях (по пішохідних містках, переходах
тощо); перед переходом колій необхідно впевнитись у відсутності потяга або
локомотива і тільки після цього здійснювати перехід;
· при екстреній евакуації з вагона зберігайте спокій, з собою беріть тільки
те, що необхідно, великі речі залишайте у вагоні, тому що це погіршить
швидкість евакуації; надайте допомогу в евакуації пасажирам з дітьми, літнім
людям, інвалідам та іншим;
·
підходячи до переїзду, уважно простежте за світловою та звуковою
сигналізацією та положенням шлагбаума; переходити колії можна тільки при
відкритому шлагбаумі, а при його відсутності — коли не видно потяга;
·
забороняється бігти по платформі вокзалу
вздовж потяга, що прибуває чи відходить;
·
під час проходження потяга без зупинки не стояти ближче двох метрів від
краю платформи;
·
підходити до вагона
дозволяється тільки після повної зупинки
потяга;
· посадку у вагон та вихід з
нього здійснювати тільки з боку перону і бути при цьому обережним, щоб не
оступитися та не потрапити в зазор між посадочною площадкою вагона та
платформою;
·
на ходу потяга не відкривайте зовнішні двері тамбурів, не стійте на
підніжках та перехідних майданчиках, а також не висовуйтесь з вікон вагонів;
при зупинках потяга на перегонах не виходьте з вагонів;
·
забороняється використовувати у вагонах відкритий вогонь та
користуватися побутовими приладами, що працюють від вагонної електромережі
(чайники, праски і таке інше); перевозити у вагонах легкозаймисті та
вибухонебезпечні матеріали;
· при виході через бокові
двері та аварійні
виходи будьте обережними, щоб не потрапити під зустрічний потяг.
Морський транспорт
Як і всі інші види
транспортних засобів, мореплавство пов‘язане з можливістю аварій, катастроф та
ризиком для життя людини.
Можливий ризик для житті
людини на морських транспортних засобах значно вищий, ніж на авіаційних та
залізничних видах, але нижчий, ніж на автомобільних.
У світовому морському
транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000 кораблів, з них гине понад 200
одиниць. Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000
людей, з яких біля 2000 гине.
Найтяжча в історії
мореплавства катастрофа пасажирського судна «Дона Пас» в районі Філіппін забрала 3132 життя. Того ж року в катастрофі англійського пасажирського порома
«Герольд офф фри ентерпрайз» загинуло 1193
особи. При розслідуванні останньої катастрофи виявилось, що безпосередньою причиною стала колективна помилка капітана і
команди. . Людські помилки призвели до загибелі технічно справних кораблів
«Михайло Ломоносов» та «Адмірал Нахімов» при спокійному морі та ясній погоді.
У процесі розвитку аварії при
виникненні загрози загибелі корабля постає необхідність вжити заходів для
швидкої евакуації пасажирів. Операція з евакуації вже сама по собі пов'язана з
ризиком для життя людей, особливо в умовах штормової погоди. Найбільша
небезпека виникає тоді, коли відмовляють пристрої. Неможливість залишити в
таких випадках корабель призводить до того, що пасажири втрачають шанси на
спасіння і потрапляють в надзвичайно складну ситуацію.
Ризик для життя пасажирів
виникає при спуску на воду рятувальних засобів, а саме: при перекиданні шлюпки, сильних ударах об борт корабля і таке
інше. Втрата шансів на врятування може виникати внаслідок неправильного
використання рятувальних жилетів або коли люди стрибають з висоти 6—15 м з
борту корабля, який тоне.
Гіпотермія становить головну
небезпеку і для тих пасажирів, які рятуються в шлюпках або на плотах.
Щоб уповільнити
переохолодження організму і збільшити шанси на виживання при низьких
температурах води, необхідно голову тримати якомога вище над водою тому, що
понад 50% всіх тепловитрат організму припадає на голову. Утримувати себе на
поверхні води треба так, щоб мінімально витрачати фізичні зусилля.
Перебуваючи на рятувальному
плоті, шлюпці чи у воді, людина повинна намагатися подолати паніку,
розгубленість, вірити в те, що її врятують. Така поведінка в екстремальних
ситуаціях збільшує шанси людини на виживання.
Домашнє завдання. Вивчити матеріал лекції.
Коментарі
Дописати коментар