Кувичинська С.П. Предмет Медична біологія 2Бл\с .Лекція №7 Тема Плоскі черви, їх медичне значення. Дата 19.04

 

 

Викладач	Кувичинська С.П.
Предмет	Медична біологія 2Бл\с .Лекція №7
Тема	Плоскі черви, їх медичне значення.
Дата	19.04

 

Лекція7

 

 

Тема: Плоскі черви. Їх медичне значення.

 

План лекції.

1.Загальна характеристика.

2.Клас Сисуни.

3.Клас Стьожкові черви.

4. Медичне значення типу Плоски черви.

 

Загальна характеристика:

•  нараховує до 7300 видів;

•  середовище існування: водне, ґрунтове, організмове;

•  в ембріогенезі закладаються три шари: ектодерма, мезодерма, ентодерма;

•  характерна білатеральна (двостороння) симетрія тіла;

•  наявний шкірно-м 'язовий мішок;

•  відсутня порожнина тіла;

•  простір між органами виповнений паренхімою - сполучною тканиною;

•  не сформовані кровоносна і дихальна системи;

•  паразити мають анаеробне дихання;

•  розвинені системи органів: м 'язова, травна, видільна, нервова і статева;

•  плоскі черви переважно гермафродити;

•  тіло плоске, стиснене в дорсовентральному напрямку (спинно-черевному).

Клас Сисуни

Властиві ознаки:

•  сисуни - паразитичні організми;

•  покрив тіла утворений шкірно-м'язовим мішком, який складається з тегументу (зовнішній покрив) і трьох шарів м'язів: кільцевих, діагональних, поздовжніх;

•  органи кріплення - присоски: ротовий - на передньому кінці тіла і черевний - на черевному боці;

•  травна система: рот, що міститься на дні ротової присоски, мускуляста глотка, вкорочений стравохід, розгалужені сліпо замкнені кишкові стовбури;

•  видільна система представлена протонефридіями дрібними канальцями, на одному кінці яких є термінальні клітини зірчастої форми з пучком війок - це так зване миготливе, або війчасте полум'я. Термінальні клітини поглинають із паренхіми тканинну рідину з продуктами обміну. Миготливе полум'я сприяє руху їх по каналах до видільних пор і видаленню з організму;

•   нервова система вузлового типу об'єднує: навкологлоткове нервове кільце і три пари нервових стовбурів;

•   відповідь на подразливість забезпечують чутливі нервові закінчення;

•   статева система гермафродитного типу; чоловіча- представлена парою сім'я­ників, сім'япроводів, які утворюють сім'явипорскувальний канал, і копулятив-ним органом -цирусом. Жіноча -утворенаяєчником, жовточниками, сім'яприй-мальником, який відкривається в оотип, де відбувається запліднення. Із оотипу запліднені яйця надходять у матку і виводяться назовні через статевий отвір.

Запліднення переважно перехресне, інколи відбувається самозапліднення. Від оотипу відходить лаурерів канал для виведення надлишку статевих продуктів;

•   для сисунів властиві складні життєві цикли. Статевозріла гермафродитна стадія сисунів називається маритою. Життєві цикли відбуваються зі зміною хазяїнів і декількома поколіннями личинкових стадій;

•   хвороби, збудниками яких є сисуни, називаються трематодозами.

 

Сисун печінковий, або фасціола - збудник фасціольозу.

Паразитує у жовчних протоках печінки, жовчному міхурі, підшлунковій залозі та інших органах.

Морфологічні особливості. Розміри марити фасціоли становлять 3-5 см. Пара­зит має своєрідні статеві органи: багатолопатеву матку, що знаходиться за черевною присоскою, яєчник, по боках численні жовточники. Середню частину тіла виповню­ють сім'яники. Яйця фасціоли овальні, жовтаво-брунатні з кришечкою, розмірами 135х80мкм.

Життєвий цикл проходить зі зміною хазяїнів. Остаточним хазяїном є травоїдні ссавці: велика і дрібна рогата худоба, кролі, людина. Проміжний хазяїн - ставковик малий.

Запліднені яйця з випорожненнями остаточного хазяїна виходять назовні. Подаль­ший розвиток відбувається у воді, де з яєць формуються личинки - мірацидії, тіло яких вкрите війками. Вони живляться нагромадженими у яйці поживними речови­нами. На цій личинковій стадії зародкові клітини партеногенетично діляться. Міра­цидії проникають у тіло проміжного хазяїна- ставковика малого. В його печінці личинка перетворюється на спороцисту, із зародкових клітин партеногенетично роз­виваються редії, у яких сформовані рот, глотка, травна трубка.

Із редій шляхом партеногенезу утворюються церкарії з присосками, сформова­ною нервовою і видільною системою. Церкарії залишають молюска і плавають у воді поступально за допомогою хвоста. З часом вони осідають на водні рослини, інцистуються і перетворюються на адолескарії. Разом з рослинами личинки можуть бути заковтнуті травоїдними ссавцями або людиною. У травному тракті основного хазя­їна личинки звільняються від оболонок, руйнують стінки кишечнику, проникають у черевну порожнину, а далі у печінкову тканину і жовчні протоки. Статева зрілість настає через 3—4 місяці.

Патогенна дія. Марита і личинки механічно руйнують тканини органів хазяїнів. Продукти обміну токсичні і мають алергічну дію. Фасціоли можуть поглинати ери­троцити, лейкоцити, епітелій жовчних протоків. Інкубаційний період хвороби триває до 2-х місяців. Хвороба проявляється слабкістю, головним болем, зниженням апе­титу. У важких випадках піднімається температура тіла до 39-40 °С, спостерігається біль у правій підреберній ділянці, нудота, блювання, збільшення печінки. При інтен­сивній інвазії можливі циротичні зміни в печінці, інколи гепатити.

Діагностика. Мікроскопічний тест фекаліїв людини на вміст яєць фасціоли.

Профілактика. Особиста гігієна, гігієна харчування, боротьба з гельмінтами, санітарно-просвітницька робота у навчальних і медичних закладах.

 

Сисун котячий, або сибірський опісторх - збудник опісторхозу - природноосередкової хвороби.

Паразитує в печінці, жовчному міхурі, підшлунковій залозі людини, котів, собак і тварин, які живляться сирою рибою.

Поширений на узбережжі повноводних рік Балтії, Сибіру, Поволжя, Придніпро­в'я і Придністров'я.

Морфологічні особливості. Тіло сисуна котячого плоске, блідо-жовтого кольору, розмірами 4-18 мм. Відрізняється від інших сисунів статевою системою: розгалуже­ною маткою і кулястим яєчником; двома розеткоподібними сім'яниками: чотири- і п'ятилопатевими. Яйця опісторха мікроскопічні, жовтого кольору, овальної форми з кришечкою на передньому кінці.

Життєвий цикл. Остаточним хазяїном може бути людина та рибоїдні ссавці. Про­міжними — прісноводний черевоногий молюск бітинія і риба. Яйця з мірацидіями виводяться з фекаліями остаточного хазяїна назовні. Для подальшого розвитку необ­хідне водне середовище. У водоймі яйця заковтуються молюсками. В задній кишці молюска мірацидій виходить із яйця і проникає в печінку, де перетворюється на спо­роцисту. Шляхом партеногенезу в ній утворюються редії, а з них - церкарії. Через деякий час церкарії залишають тіло молюска і активно плавають у воді. Далі розви­ток личинки відбувається в організмі допоміжного хазяїна - риби, яка заковтує їх. Церкарії проникають у підшкірну клітковину і м'язи. Навколо личинки виникають дві оболонки: гіалінова, утворена паразитами, і сполучнотканинна, утворена хазя­їном. Так церкарії перетворюються на інвазійну стадію метацеркарії. Зараження відбувається при споживанні остаточним хазяїном сирої або в'яленої риби. Метацер­карії в шлунково-кишковому тракті звільняються від оболонок, проникають у жовч­ний міхур, печінку, де стають статевозрілими.

Патогенна дія. Статевозріла форма сисуна руйнує тканини шлунково-кишкового тракту, печінки. Період інкубації опісторхозу триває 20-30 діб. Перебіг хвороби хро­нічний. На ранніх стадіях спостерігається слабкість, біль у животі, часті випорож­нення. На пізніх стадіях спостерігається ураження жовчовидільної системи.

Лабораторна діагностика. Мікроскопічне дослідження фекаліїв та дуоденаль­ного соку хворого на вміст яєць з мірацидіями сисуна котячого.

Профілактика. Гігієна харчування - термічна обробка риби, санітарно-про­світницька робота в закладах громадського харчування, охорона прісних водойм.

 

 

Ланцетоподібний сисун - збудник дикроцеліозу.

Локалізується в печінці великої та дрібної рогатої худоби, рідше зустрічається в людини. Географічно широко розповсюджений паразит.

Морфологічні ознаки. Форма ланцетовидна, розміри 5-15 мм. Травна система представлена двома нерозгалуженими сліпозамкненими кишковими стовбурами. Статева система складається з двох кулястих сім'яників, яєчника, парних жовточ-ників, сім'яприймальника і матки. Яйця мікроскопічні, овальні, жовто-коричневого кольору, з кришечкою на одному з боків.

Життєвіш цикл. Відбувається зі зміною хазяїнів. Остаточним хазяїном є тра­воїдні, пасовищні ссавці. Проміжними - наземні черевоногі молюски, мурахи з роду Fоптіса.

Остаточний хазяїн виділяє назовні з випорожненнями яйця ланцеподібного сисуна. Розвиток відбувається в наземному середовищі. Молюски заковтують яйця, з яких виходить личинка -мірацидій. У печінці молюска мірацидій перетворюється на спороцисту І порядку, з них утворюються спороцисти II порядку, а з останніх - церкарії. В легенях молюска церкарії інцистуються і зі слизом виходять назовні, попа­дають на рослини. Наступним проміжним хазяїном є мурахи, які поїдають слиз з личинками. В організмі мурах формується інвазійна стадія- метацеркарій. Зара­ження людини і тварин можливе при випадковому заковтуванні інвазійних мурах.

Патогенна дія. Ланцетоподібний сисун викликає захворювання печінки та жовч­них шляхів. Симптоми: біль у правій частині живота, нудота, блювота, втрата апе­титу, печія, сухість у роті, головний біль, запаморочення.

Діагностика. Дослідження випорожнень або дуоденального вмісту хворого на наявність яєць.

Профілактика. Ветеринарно-санітарні заходи, лікування тварин, дегельмінтиза­ція ґрунту, гігієна харчування.

 

Сисун легеневий - збудник парагонімозу, природноосередкової хвороби.

Паразитує в легенях людини, м'ясоїдних тварин і свині.

Зустрічається в країнах Східної Азії, на Далекому Сході.

Морфологічні особливості. Тіло паразита - яйцеподібної форми, вкрите шипи­ками. Від інших гельмінтів легеневого сисуна відрізняють за звивистими петлями сліпозамкненого кишечнику і статевою системою: позаду черевного присоска від­криваються статеві отвори. Яйця золотисто-коричневого кольору, овальної форми, на полюсі є кришечка.

Життєвий цикл розвитку. Остаточні хазяїни: людина, котячі, собаки, свині, вепри. Проміжні хазяїни: молюски, краби, раки.

Разом з мокротами дихальних шляхів яйця виводяться з організму остаточного хазяїна. Подальший розвиток відбувається у воді. Через 16-60 днів із яєць виходять вільноплаваючі мірацидії. Вони активно проникають у тіло першого проміжного хазяїна-молюска, в якому послідовно проходять стадії: спороцисти —> редії —> цер­карії. Церкарії виходять із молюсків і потрапляють в організм крабів, раків, де пере­творюються в інвазійну стадію - метацеркарії. Личинка на цій стадії може виходити з тіла проміжного хазяїна і впродовж 25-ти діб зберігати життєздатність. Зараження остаточного хазяїна відбувається при поїданні інвазивих ракоподібних. У дванад­цятипалій кишці остаточного хазяїна метацеркарії виходять із цисти і через стінки кишечнику, черевну порожнину, діафрагму проникають у легені.

Патогенна дія. Легеневий сисун спричиняє ураження тканин травної і дихальної систем. Хворі скаржаться на слабкість, головний біль, підвищення температури до 38-39 °С, на кашель з мокротами.

Діагностика. Мікроскопічне дослідження мокрот хворого на вміст яєць.

Профілактика. Гігієна харчування, охорона водойм від гельмінтів, санітарно-просвітницькі заходи в медичних і навчальних закладах.

 

Сисуни кров'яні, шистосоми - збудники шистосомозів.

Паразитують у кровоносних судинах, переважно у венах кишок, печінки, селе­зінки і сечового міхура.

Поширені у південних широтах з тропічним кліматом.

Морфологічні особливості. Для кров'яних сисунів характерний статевий димор­фізм. До статевої зрілості особини живуть окремо. Самець має ширше тіло, ніж у самки. На черевному боці самця є заглибина, у якій буде міститись самка. Статево­зрілі форми попарно зливаються і таким чином відбувається запліднення.

Життєвий цикл. Остаточними хазяїнами більшості шистосом є людина, деякі види ссавців. Проміжними хазяїнами - прісноводні молюски.

Після запліднення самки відкладають яйця у венозних сумках. З організму остаточ­ного хазяїна вони виводяться назовні. Подальший розвиток відбувається у прісній воді, де з яєць формуються мірацидії. Це активна форма личинки, яка потрапляє в організм проміжного хазяїна- молюска. В тілі молюсків проходить ряд перетворень: споро­цисти -^-редії-^ церкарії- інвазійні форми для людини. Церкарії залишають молюска, активно плавають у воді. При купанні, споживанні води личинки проникають у тіло людини, мігрують кровоносною і лімфатичною системами, уражують серце і легені. Залежно від виду паразита, статевозрілі форми локалізуються у різних органах.

Розрізняють:

•  Шистосома урогенітальна - збудник урогенітального шистосомозу. Паразитує у великих венах черевної порожнини й органів сечостатевої системи. Остаточними хазяїнами є людина і мавпа.

•  Шистосома Менсона - збудник кишкового шистосомозу. Локалізується у венах брижі й кишок.

•  Шистосома японська - збудник японського шистосо­мозу. Локалізується у кровоносних судинах шлунково-кишкового тракту.

Патогенна дія, діагностика. Механічне пошкодження стінок кровоносних судин хазяїна. Токсичний вплив продуктів обміну шистосом на організм людини. Діагнос­тують тестом крові на вміст яєць шистосом.

Стьожкові Черви

 

Властиві ознаки:

•  досліджено 1800 видів;

•  стьожкові черви, цестоди - облігатні ендопаразити;

•  статевозріла форма локалізується у кишечнику людини, хребетних тварин;

•  цестоди складаються з голівки (сколекса), шийки і тіла (стробіли);

•  стробіла утворена із члеників - проглотид;

•  залежно від виду гельмінта, на голівці можуть бути присоски, хоботок із гач­ками, присисні щілини - ботрії;

•  внаслідок розвитку і росту гельмінта від шийки відчленовуються нові проглотиди;

•  розрізняють три генерації члеників у стробілі: молоді (відсутня статева сис­тема); гермафродитні (формуються чоловіча і жіноча статеві системи); зрілі (містять яйця);

•  у цестод наявний шкірно-м'язовий мішок: поверхневий шар тегумент містить травні і антипротеолітичні ферменти, завдяки яким паразит захищений від дії шлункового соку, жовчі; під тегументом знаходяться зовнішній (кільцевий), внутрішній (поздовжній) і діагональний шари м'язів;

•  травна система не сформована, живлення відбувається через поверхню тіла;

•  кровоносна і дихальна системи відсутні;

•  видільна і нервова система типова, як у плоских червів;

•  статева система- гермафродитна: жіноча представлена яєчником, жовточником, піхвою, оотипом і маткою; чоловіча- сім'яниками, сім'яними протоками, сім'явипорскувальним каналом, копулятивним органом - цирусом;

•  запліднення переважно перехресне;

•  всередині оболонки заплідненого яйця розвивається онкосфера кулястої форми з трьома парами кутикулярних гачків;

•  в організмі проміжного хазяїна онкосфера перетворюється на фіну. Залежно віл виду цестод фіни бувають такі: цистицерки, ценур, цистицерко'ід, ехінококові, плероцеркоїд.

Свинячий ціп'як, озброєний - збудник теніозу та цистицеркозу.

Географічно широко розповсюджений паразит.

Статевозріла форма паразитує в тонкій кишці; фіна локалізується у м'язах, в очах. у головному мозку людини.

Морфологічні особливості. Розміри гельмінта 2-3 м. Кількість проглотид сягає 900. Голівка має чотири присоски та віночок з 22-32 гачків. Має своєрідну статеву систему: гермафродитні проглотиди містять кілька сотень сім'яників, зрілі – третю додаткову частину яєчника і 7-12 гілок матки. Яйця вкриті прозорою оболонкою, під якою є онкосфера розміром 40 х 30 мкм.

Життєвий цикл. Остаточним хазяїном є людина. Проміжним- свиня, інколи людина. Проглотиди свинячого ціп'яка із заплідненими яйцями разом з фекаліями остаточного хазяїна виводяться назовні.

Зараження свиней відбувається при поїданні нечистот, що містять проглотиди. У шлунку проміжного хазяїна з оболонок яєць виходять шестигачкові онкосфери, які кровоносним руслом проникають у м'язи і через 2 місяці перетворюються на цисти-церки. Це зернисті структури, помітні неозброєним оком.

Зараження людини відбувається внаслідок вживання інвазійної свинини. Під дією травних ферментів в організмі остаточного хазяїна із цистицерка ніби вивертається сколекс, а від шийки з часом відростають проглотиди. За 2-3 місяці гельмінт стає ста­тевозрілим. При аутоінвазії (самозараженні) людина може стати і проміжним хазяї­ном свинячого ціп'яка. З яєць у цьому випадку виходять онкосфери, які проникають у стінки кишечнику і поширюються кров'яним руслом по організму. У м'язах, кістках, підшкірній клітковині, мозку утворюються фіницистицерки. Особливо небезпечний розвиток фін у мозку й очах.

Патогенна дія. Цистицеркоз мозку може призвести до смертельного наслідку, цистицеркоз ока - до сліпоти. Інкубаційний період теніозу триває від 8 до 10 тижнів. Симптомами є нудота, блювота, біль у животі, втрата маси, нервові розлади.

Діагностика. Цистицеркоз встановлюється імунологічними методами, теніоз -тестуванням фекалій або зіскобів з періанальних складок хворого.

Профілактика. Санітарно-гігієнічні заходи щодо запобігання забруднення навко­лишнього середовища проглотидами свинячого ціп'яка, особиста гігієна харчування.

 

Ціп'як неозброєний, бичачий  - збудник теніаринхозу.

Зустрічається у всіх географічних широтах.

Паразитує у кишках людини.

Морфологічні особливості. Статевозріла форма має довжину 4-7 м. На сколексі є 4 присоски. У середній частині стробіли кожний гермафродитний членик має до 1 тис. дрібних сім'яників. Статева система гермафродитна: яєчник з двома частками, матка містить запліднені яйця. Кількість яєць у кожній проглотиді сягає 175 тис. Про­тягом року ціп'як виділяє близько 2500 проглотид.

Життєвий цикл. Остаточним хазяїном бичачого ціп'яка є людина, проміжним-велика рогата худоба. Проглотиди зі сформованими онкосферами з виділеннями остаточного хазяїна виводяться назовні. Проміжний хазяїн (велика рогата худоба) заражається, поїдаючи інвазійне сіно з проглотидами. В шлунку худоби із яйцевих оболонок звільняються шестигачкові онкосфери, які з кров'яним потоком потрапля­ють у м'язи. Там утворюються фіни - цистицерки, які зберігають свою інвазійність до 2-х років.

Людина заражається при споживанні інвазійної яловичини. У кишечнику оста­точного хазяїна із цистицерка вивертається сколекс і кріпиться до стінок кишки, після чого паразит активно живиться, росте і розвивається.

Патогенна дія. Статевозріла форма живиться вмістом кишечнику, виділяє ток­сичні продукти обміну, руйнує слизову оболонку кишки. У хворого спостерігаються нудота, блювота, запаморочення, біль у животі, втрата у масі тіла.

Діагностика. Дослідження фекалій людини на вміст яєць бичачого ціп'яка.

Профілактика. Дотримання правил повної особистої гігієни, санітарно-про­світницька робота у навчальних закладах і закладах громадського харчування.

 

Ціп'як карликовий - збудник гіменолепідозу. Паразитує в тонкій кишці людини.

Широко розповсюджений гельмінт.

Морфологічні особливості. Ціп'як карликовий має довжину до 5 см. Сколекс гру­шоподібної форми, озброєний 4 присосками і хоботком з віночком гачків. Шийка довга і тонка. У стробілі понад 200 члеників повністю заповнені яйцями округлої форми, розміром 40 мкм.

Життєвий цикл. У ціп'яка карликового людина є остаточним і проміжним хазя­їном. Інколи паразит може розвиватись і за участю проміжного хазяїна - борошня­ного жука. Із шлунково-кишкового тракту людини інвазійні зрілі яйця виділяються назовні. При недотриманні правил особистої гігієни яйця з продуктами харчування попадають у ротову порожнину, далі в шлунково-кишковий тракт, де із них виходять онкосфери. У кишечнику онкосфера проникає у ворсинки кишки і перетворюється на фіну цистицеркоїд. Через кілька днів пошкоджені ворсинки руйнуються, цистицеркоїди попадають у просвіт кишки. Через 2 тижні фіни перетворюються на ціп'яків і досягають статевої зрілості. Відомі випадки, коли у кишках людини виявляли 1500 паразитів.

Патогенна дія. Механічне і токсичне пошкодження стінок кишечнику, гіменолепідоз - дитяча хвороба. Хворі скаржаться на біль у животі, нудоту, головний біль, нерегулярність випорожнень.

Діагностика. Тест випорожнень людини на вміст яєць карликового ціп'яка.

Профілактика. Особиста гігієна, лабораторне обстеження дошкільних колек­тивів, санітарна гігієна закладів громадського харчування.

 

Стьожак, лентець широкий - збудник дифілоботріозу.

Паразитує в тонкій кишці людини.

Зустрічається у місцевостях з великою кількістю водойм, у басейнах річок Дні­про, Дністер.

Морфологічні особливості. Статевозріла форма лентеця має довжину 10 м.

Сколекс має дві присмоктувальні щілини - ботрії. Проглотиди більші за розмі­рами в ширину (1,5 см), ніж у довжину. Кількість проглотид у стробілі досягає 4000. Жіноча статева система має своєрідну будову. Матка розеткоподібна, утворена з

петель, має отвір. Яйця овальні, жовтаво-брунатні, розмірами 80 х 50 мкм. На одному з полюсів є кришечка.

Життєвий цикл пов'язаний зі зміною трьох хазяїнів: остаточного- людина, рибоїдні ссавці; проміжного - циклоп, додаткового - риба. Зрілі членики і яйця, що вийшли через отвір матки, разом з фекаліями остаточного хазяїна виводяться назовні. Для подальшого розвитку вони повинні потрапити у воду. Із яйця виходить війчаста личинка - корацидій, яку проковтує перший хазяїн - рачок-циклоп. В організмі про­міжного хазяїна личинка зазнає перетворень: війчастий корацидій -» онкосфера з гачками —> процеркоїд - це фіна червоподібна з шестигачковим придатком. При пої­данні зараженого циклопа риба стає інвазійною: у її м'язах процеркоїд перетворю­ється на плероцеркоїд - білу червоподібну личинку з двома присисними щілинами. Якщо заражену рибу з'їсть хижа риба, то плероцеркоїд переходить у її організм, ста­теву систему, ікру, м'язи. В такому випадку хижа риба є резервуарним хазяїном, який може нагромаджувати велику кількість личинок.

Зараження остаточного хазяїна відбувається при поєднанні недостатньо термічно обробленої інвазійної риби та ікри. У кишечнику людини плероцеркоїд присмокту­ється ботріями до слизової оболонки і протягом 2 місяців перетворюється на стате­возрілу форму.

Патогенна дія. Паразитуючи у тонкій кишці, лентець широкий може руйнувати слизову оболонку кишки, викликати кишкову непрохідність, токсично діяти продук­тами обміну на організм у цілому. Як наслідок у хворого проявляється загальна слаб­кість, виснаження, злоякісне недокрів'я, болі у животі, рідкі випорожнення.

Діагностика. Мікроскопічне дослідження випорожнень хворого на наявність яєць або проглотид стьожака широкого.

Профілактика. Охорона водойм від забруднення фекаліями, гігієна харчування і санітарно-просвітницька робота в медичних навчальних закладах.

 

Ехінокок - збудник ехінококозу.

Статевозріла форма паразитує в шлунково-кишковому тракті, личинка локалі­зується у печінці, легенях, головному мозку, трубчастих кістках.

Ехінокок широко розповсюджений у пасовищних місцевостях.

Морфологічні особливості. Ехінокок - це дрібний гельмінт довжиною 2-6 мм. На сколексі є чотири присоски і хоботок з двома рядами гачків. Стробіла складається з 3-4 проглотид. Остання з них зріла, матка містить до 800 яєць; передостання - гер­мафродитна. Від стробіли відділяється зрілий членик і може активно рухатись.

Життєвий цикл відбувається зі зміною хазяїнів. Остаточний хазяїн - хижа тва­рина родини собачих (собаки, вовки, шакали). Проміжний - травоїдні ссавці (велика рогата худоба, свині, кролі, людина). Зрілі членики ехінокока здатні виповзати через анальний отвір остаточного хазяїна та поширювати інвазійні яйця на шерсті собачих. З останніх проглотиди потрапляють на траву і ґрунт.

Зараження проміжного хазяїна відбувається при випасанні травоїдних ссавців. Людина заковтує яйця з водою, їжею та брудом немитих рук. У травному каналі людини з яєць виходить онкосфера, яка проникає у кров'яне русло і розноситься потоком крові до всіх органів: печінки, легень, серця, головного мозку. У місцях лока­лізації онкосфери перетворюються на фіну, так звану ехінококову пухлину. Вона має дві оболонки: зовнішню шарову капсулу і внутрішню зародкову (паренхіматозну), на якій утворюються виводкові камери із сколексами всередині. Вміст пухлини випов­нений речовинами метаболізму паразита. Фіна росте повільно (декілька років), може у людини досягати розмірів дитячої голови, а у тварин - маси 64 кг. Проміжний хазяїн, як правило, гине. Зараження собачих відбувається при поїданні інвазійних органів проміжного хазяїна. У травному каналі хижих тварин із фіни формується статевозрілий ехінокок.

Людина в життєвому циклі цього паразита є сліпою гілкою, бо досить рідко трупи людей поїдають хижі тварини. Тому роль людини у підтриманні даного виду -незначна.

Патогенна дія. Личинкова стадія ехінокока має значний хвороботворний вплив. Це порушення тканин внутрішніх органів, їх функціонування. Інкубаційний період ехінококозу триває від кількох місяців до декількох років. Так, при локалізації пара­зита в печінці може розвиватися жовтуха, при розвиткові пухлини в легенях - роз­лади дихальної системи, деформується грудна клітка. При розриві фіни виникає зара­ження порожнини тіла дочірніми сколексами з наступним їх розвитком у ехінококові пухлини та поширення токсичної рідини. У такому випадку спостерігається леталь­ний кінець.

Діагностика. Імунологічні реакції, рентгенологічні дослідження хворих на ехіно­кокоз. Лікування: вилучення ехінококозних пухлин хірургічним шляхом.

Профілактика. Особиста гігієна, дегельмінтизація собачих, знищення ехінококоз­них тварин.

 

Альвеокок - збудник багатокамерного, або альвеоляр­ного ехінококозу - природноосередкового гельмінтозу. Статевозріла форма паразитує в шлунково-кишковому тракті, легенях.

Зустрічається осередками в Європі, Азії, Північній Америці.

Морфологічні особливості. Альвеокок подібний до ехінокока, але має певні від­мінні ознаки: інша кількість гачків на голівці, матка куляста, зрілий членик менший від половини довжини тіла. Довжина дорослого гельмінта становить 1,3-2,2 мм.

Життєвий цикл. Остаточним хазяїном альвеокока є лисиці, собаки, коти. Проміж­ним - гризуни, інколи людина. У тонкому відділі кишечнику остаточного хазяїна ста­тевозрілі гельмінти запліднюються і утворюються яйця. Поширення зрілих члеників і яєць відбувається як у ехінокока. Проміжний хазяїн заражується, проковтуючи зрілі членики з яйцями, з яких утворюються онкосфери. За допомогою гачків вони протіка­ють у кровоносні судини стінки кишки, кров'яним током заносяться в печінку. Впро­довж 5-6 місяців з них утворюється фіна. Фінозна стадія містить велику кількість пух­лин із зародковими голівками. Фіна росте за рахунок брунькування пухирців назовні, проникає і руйнує тканини за типом злоякісної пухлини - метастазуванням.

Зараження остаточного хазяїна відбувається при поїданні ним проміжного. Ста­теве дозрівання гельмінта триває 35- 47 діб.

Патогенна дія. Перебіг альвеококозу більш злоякісний, ніж ехінококозу. Уражу­ється печінка, фіксуються метастази у легенях, центральній нервовій системі, лімфа­тичних вузлах.

Діагностика. У медичній практиці використовується імунодіагностика. Ліку­вання ехінококозу виключно хірургічне.

Профілактика. Особиста гігієна, боротьба з гризунами, санітарно-просвітницька робота у медичних установах.